Пан-Коцький

У одного чоловіка був кіт старий, нездатний ловити мишей. Ото хозяін його узяв, тай вивіз у ліс, — думає: на що він мині здався? Тільки дурно буду годувати — нехай краще у лісі ходить. Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до його лисички, та питає його: «Що ти таке?» А він каже:
— «Я пан-Коцькій», — так лисичка каже: «Будь ти мині за чоловіка, а я тобі за жінку буду.» А він і погодився. Ото веде його лисичка до своєї хати — так уже йому служить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

Ото колись зайчик побачив лисичку,та й каже їй: «Лисичко-сестричко, прійду я до тебе на досвітки.» А вона йому каже:
— «Єсть у мене тепер пан-Коцький, то він тебе і розірве.»— І цей заїць розказав за пана-Коцького вовкові, медведеві, дикому кабанові. Ці зійшлись умісті, стали думать: як-би тут побачить пана-Коцького, — та кажуть: «А приготовимо обід!» Тут і взяли розрахувати, кому за чим йти.
— Вовк каже:
— «Я пійду за м’ясом, щоб було що у борщ»— А дикій кабан каже:
— «А я піду за буряками, за картоплею.»— Медвідь:
— «А я меду принесу на закуску.»— Заіць:
— «А я капусту.»

Ото подоставали усього, почали обід варити і, як зварили, почали совітуватися: кому йти кликати на обід пана Коцького. Медвідь каже: «Я не підбіжу, як доведеться втікати.» А кабан: «А я тож невортний.» Вовк: «Я старий уже і трохи не бачу.» Тильки зайчикові і приходицьця. Пробіг зайчик до лисиччиноі нори; колице — лисичка вибігає тай дивицьця, що зайчик стоіть на двох лапках коло хати, тай питає його: «А чого ти прийшов?» Він каже:
— «Просив вовк, медвідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла з своїм пан-Коцьким до нас на обід!»— А вона каже йому: «Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас і розірве.» Зайчик прибігає до йіх тай хвалицьця:
— «Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, тай подушить нас.»— Вони і почали ховатися: ведмедик лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риєцьця у хамло, а зайчик лізе у кущ.

Коли це — веде лисичка свого пана-Коцького; доводять до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже: «Мало!.. Мало!.. Мало!..» А ті думають:
— От, сучого сина син, йще йому мало!
— Коли він, як наівсь, так й простягсь на столі; а кабан лежав близько коло стола у хамлі, та якось його комар и укусив за хвіст, а він так хвостом и повернув; кіт же думав, що то миш, та туди… Кабан злякавсь його, та начав утікать; пан-Коцький злякавсь кабана, скочив’ на те дерево, де медвідь седів; медвідь як побачить, що кіт лізе до його, начав вище лізти по дереві-та до такого доліз, що и дерево не здержало-так він до долу упав; вовк побачив, що таке робицьця з ними-так подрав, що тилки видно; а заіць тоді-ж забіг чорт-зна-куди… А послі посходились, тай кажуть: «От, який малий, та чуть-чуть нас усіх не поїв!»