Абетка

Жив колись чоловік, який склав нові віршики для абетки — по два рядки на кожну літеру, точнісінько як у старому букварі.

Він вважав, що давні віршики вже безнадійно застаріли, що неодмінно потрібно щось нове, а про власні рими був надзвичайно високої думки.

Новий буквар існував поки що лише в рукописі, та його вже поклали на велику книжкову полицю поруч зі старим друкованим букварем. А книжок у тій шафі стояло безліч — і повчальних, і розважальних.

Та старому буквареві зовсім не хотілося мати такого сусіда.

От він і зіскочив із полиці, а дорогою ще й штовхнув новий рукопис. Обидві книжки гепнулися на підлогу, і всі незшиті аркуші нового букваря розлетілися довкола.

Старий буквар упав розгорнутим на першій сторінці.

А це, між іншим, найважливіша сторінка в усьому букварі, бо саме там стоять усі літери — великі й малі.

На одній-єдиній сторінці міститься основа всіх книжок, які будь-коли були написані. Там живе абетка — дивовижне військо знаків, що керує світом.

О, яка велика сила прихована в літерах!

Усе залежить від того, в якому порядку поставити їх одна за одною. Вони можуть дарувати життя і нести смерть, веселити й засмучувати.

Кожна літера сама по собі означає небагато. Але варто вишикувати їх у слова — і чого тільки вони не здатні зробити!

Коли Бог вклав літери в людську думку, сила людини стала меншою за силу, приховану в абетці, — і перед нею можна лише низько вклонитися.

Так і лежав старий буквар на підлозі, розгорнувшись літерами догори.

А біля великої літери А був намальований Півень із яскравим червоним, синім і зеленим пір’ям.

Він гордо випнув груди й розпушив хвіст.

Півень чудово знав, наскільки важливі літери, і неабияк пишався тим, що серед них він — єдина жива істота.

Побачивши, що старий буквар лежить розгорнутий, Півень залопотів крилами, вилетів зі сторінки й усівся на ріжку книжкової шафи.

Там він почистив дзьобом пір’я, а потім заспівав голосно й довго:

— Ку-ку-рі-ку-у-у!

Від його сурмового голосу прокинулися всі книжки в шафі. Коли їх ніхто не читав, вони могли день і ніч стояти нерухомо, наче зачаровані.

А тепер усі слухали.

Півень голосно й виразно почав говорити про те, якої страшної образи завдали шановному старому буквареві.

— Тепер усе неодмінно мусить бути новим! — сказав він. — Усе треба переробити, поліпшити, осучаснити! Діти нині такі розумні, що, мабуть, уже читають раніше, ніж вивчать літери!

«Їм потрібно щось нове!» — сказав чоловік, який написав оті віршики, що тепер валяються на підлозі.

Я знаю їх усі напам’ять! Він так ними захоплюється, що читав їх уголос разів десять, якщо не більше.

А я все-таки віддаю перевагу старим добрим віршам із мого букваря та малюнкам до них!

Я за них стоятиму!

І за них кукурікатиму!

Усі книжки в цій шафі старі вірші знають.

А тепер я прочитаю вам нові.

Постараюся бути терплячим.

І, гадаю, ми всі погодимося, що вони нікуди не годяться.

Півень прокашлявся й почав.

А — Адам

Якби Адам слухняним був,

То райський сад не полишив.

— Ну, початок іще можна витримати, — сказав Півень. — Побачимо, що буде далі.

Б — Банк і Бджола

У банку люди гроші бережуть,

А бджоли мед до вулика несуть.

— Надзвичайно глибока думка! — пирхнув Півень. — Ніколи б сам не здогадався. Але читаю далі.

В — Всесвіт

Безмежний Всесвіт був і завжди буде,

Хоч як його дрібні вивчають люди.

— Це, мабуть, має звучати дуже мудро, — сказав Півень. — Настільки мудро, що я навіть не знаю, про що воно.

Г — Гуска

Гуска ґелґоче й лякає малят,

Чемних манер не навчають гусят.

— Зате чесно, — визнав Півень. — Я знав кількох гусей і можу підтвердити.

Ґ — Ґанок

Біля порога Ґанок стоїть,

А від ґанку дорога у світ біжить.

— Ну ось! — сказав Півень. — Уже й Ґанок зробили філософом.

Д — Данія

Над Данією море синіє ясне,

А Бог, кажуть данці, країну спасе.

— Багатьом це здасться прекрасним, — сказав Півень. — Мені — ні. Але сперечатися не буду.

Е — Екватор

Екватор Землю обіймає,

Початку й краю сам не має.

— Географія у віршах! — вигукнув Півень. — Що ж, тепер дітям не потрібні будуть інші книжки.

Є — Єдність

Коли між людьми панує Єднання,

Тоді менше сварок, образ і страждання.

— Заперечити важко, — сказав Півень. — А от запам’ятати теж нелегко.

Ж — Життя

Життя — це праця день при дні,

А відпочинемо в землі.

— Оце вже грубо! — обурився Півень. — Особливо для букваря!

Він трохи походив по краєчку шафи, але все-таки продовжив.

З — Зірка

У небі Зірка мерехтить,

Щоб мандрівникові шлях освітить.

— Зірка, певно, й не підозрює, скільки на неї поклали обов’язків, — сказав Півень.

И — літера И

На початку слів нечасто И стоїть,

Та без неї мова теж не обійдеться ні на мить.

Півень кліпнув очима.

— Принаймні тут автор чесно визнав, що нічого кращого не вигадав.

І — Індик

Індик хвіст розпустить пишно,

Та мудрішим не стає, звісно.

— Цілком слушно! — сказав Півень. — Особливо щодо індиків. Півнів це, зрозуміло, не стосується.

Ї — Їжак

Їжак колючий, та зовсім не злий,

Його обминай — і залишишся цілий.

— Хороша порада, — сказав Півень. — Підходить не тільки для їжаків.

Й — Йод

Йод пече, коли є рана,

Та від нього й користь знана.

— А це вже більше схоже на аптечну інструкцію, ніж на поезію, — зауважив Півень.

К — Кошеня

Кошеня підросте — стане кішкою чи котом,

І мишам доведеться тікати гуртом.

— Це принаймні зрозуміло, — сказав Півень. — Хоч миші, гадаю, такої абетки не купуватимуть.

Л — Лев

У дикого Лева буває більше тями,

Ніж у критика з дошкульними словами.

— І як це пояснювати дітям? — вигукнув Півень. — Спочатку доведеться пояснити, хто такий критик, а потім — чому він гірший за лева! От вам і буквар для малечі!

М — Мир

Щоб Мир панував і в містах, і в хатах,

Про це мріють люди у буднях і святах.

— Дуже добре, — сказав Півень. — Тільки чомусь люди про це найчастіше згадують після сварки.

Н — Ніч

Темна Ніч укриває поля,

А над нею зорі й кругла Земля.

— Земля не над ніччю, — зауважив Півень. — Але для рими, певно, можна й так.

О — Оливкова гілка

Голуб приніс Оливкову гілку колись —

Знак миру й надії: поглянь та навчись.

— Тут принаймні є давня добра історія, — сказав Півень. — Хоч авторові й кортить неодмінно всіх повчати.

П — Прачка

Прачка пере, полоще й тре,

Аж поки від речі нічого не лишиться вже.

— От бачите! — вигукнув Півень. — Ось до чого призводить надмірне старання!

Він розправив крила.

— Дозвольте мені трохи покукурікати! Від такого читання сили закінчуються.

І він заспівав так пронизливо, наче мідна сурма:

— Ку-ку-рі-ку-у-у!

Слухати це було справжньою насолодою.

Принаймні для самого Півня.

— Продовжуємо!

Р — Родовід

Хоч маєш круглий живіт і багатий обід,

Це ще не доводить шляхетний Родовід.

— О! — сказав Півень. — Це вже комусь особисто дісталося. Цікаво кому?

С — Сонце

Сонце щоранку встає у блакить —

Не Півень примушує Сонце сходить.

Півень завмер.

Потім повільно повернув голову.

— Оце вже переходить на особистості! — сказав він. — Але нехай. Зрештою, мене поставили в один вірш із Сонцем. Компанія цілком пристойна.

І він продовжив читати.

Т — Тиша

Коли навкруги запанує Тиша,

То мудру думку почуєш ясніше.

— Не завжди, — сказав Півень. — Іноді в тиші просто чути, як хтось хропе.

У — Ура

«Ура!» ми кричимо голосно й завзято,

Та чи кожна справа варта такого свята?

— І як це має зрозуміти маленька дитина? — запитав Півень. — Мабуть, на обкладинці напишуть: «Абетка для дорослих і дітей». Тільки дорослим є чим зайнятися, крім читання букварних віршиків, а діти половини не зрозуміють. Усьому повинна бути межа!

Ф — Фальш

Хоч Фальш убереться в пишну красу,

Правдою все ж не стане від цього.

— Навіть рима кудись поділася, — сказав Півень. — Мабуть, не витримала глибини думки.

Х — Хвалько

Хоч сотня свиней у Хвалька в лісах,

Не варто про це вихвалятись в словах.

— Дозвольте ще раз покукурікати! — вигукнув Півень. — Таке читання виснажує.

Але цього разу він стримався.

— Ні, потерплю. Уже недовго.

Ц — Цариця і Цілитель

Цариця державна корону вдягає,

А Цілитель-шахрай лиш хворих лякає.

— Два слова на одну літеру, бо одного, видно, було замало, — сказав Півень.

Ч — Чайник

На кухні Чайник весело кипить,

Хоч тільки пара з носика летить.

— Неправда! — заперечив Півень. — Я чув дуже талановиті чайники.

Ш — Швець

Швець черевики латає як слід,

Та босим ходити може й сам цілий рік.

— Це вже майже народна мудрість, — сказав Півень. — Майже.

Щ — Щастя

Щастя шукають у горах, на морі,

А часом воно — у твоїм коридорі!

— І що воно там робить? Спотикається об черевики? — буркнув Півень.

Ь — М’який знак

М’який знак сам звука не має,

Та слово без нього часом кульгає.

Півень довго дивився на рядки.

— Нарешті вірш, у якому автор справді щось пояснив! Я навіть трохи розчарований.

Ю — Юність

Юність до подвигів сміло береться,

А старість на неї тихенько сміється.

— А потім старість розповідає, що сама в юності була ще відчайдушнішою, — додав Півень.

Я — Яблуко

Яблуко падає вниз із гілля,

Бо кличе його до себе Земля.

Півень замовк.

— Ну ось і все! — сказав він нарешті. — І це велика втіха.

Він подивився на розкидані по підлозі аркуші нового букваря.

— Але насправді ще нічого не скінчилося! Тепер його надрукують. Потім його читатимуть. І все це запропонують замість старих, шанованих віршів із мого букваря!

Що скаже на це наше зібрання?

Що скажуть учені й неучені книжки?

Окремі томи й цілі зібрання творів?

Що скаже книжкова шафа?

Що скаже сама абетка?

Я своє слово сказав.

Тепер нехай діють інші!

Книжки стояли мовчки.

Книжкова шафа теж мовчала.

Тоді Півень злетів униз і повернувся на своє місце біля великої літери А у старому букварі.

Він гордо озирнувся довкола.

— Я добре говорив! — сказав він. — І добре кукурікав!

А новий буквар такого не вміє.

От побачите — він неодмінно помре!

Та що там…

Він уже мертвий.

Бо в ньому немає Півня!