Кривенька качечка
Жили собі дід і баба, а дітей у них не було. Усе горюють вони, а потiм дiд і говорить бабi:
— Підемо, баба, у ліс за грибами! Пiшли. Збирає баба гриби, глядь — у кустику гніздечко, а в гніздечку сидить качечка. От і говорить баба дiду:
— Погляди, діду, яка красива качечка!
Говорить дiд:
— Візьмемо її додому, пускай у нас живе. Стали її брати, бачать-у неї нiжка переламана.
Вони взяли її, принесли додому, зробили їй гніздечко, обклали його перинками, посадили в нього уточку, а самі знову за грибами пішли.
Повертаються, бачать — усе в них уже прибране, хліб напечений, борщ зварений. Вони до сусiдiв запитувати:
— Хто це? Хто це?
Ніхто нічого не знає.
На інший день пішли дід з бабою знову за грибами. Приходять додому, глядь-а, в них і варенички зварені, і вертенце з пряжею на віконцях коштує. Вони знову в сусiдiв запитувати:
— Чи не бачили кого?
— Бачили, — говорять, — якусь дівчину, що воду з криниці несла. Така, — говорять, — красива, тільки трошки кривенька.
От дід і баба думали-думали: "Хто б це міг бути? "— ніяк не придумають. А баба потiм і говорить дiду:
— Знаєш що, дід? Зробимо так: скажемо, начебто ми йдемо за грибами, а самі сховаємося і підглядимо, хто це нам воду носить.
Так вони і зробили.
Коштують за клунею і раптом бачать — виходить з їхньої хати дивчина з коромислом: така красуня, така красуня! Тільки-но кривенька. Пішла вона до криниці, а дід з бабою в хату; глядь — немає в гніздечку качечки, тільки пір'я повно. Узяли вони тоді гніздечко і кинули в піч — там воно і згоріло.
А отут і дівчина з водою йде. Ввійшла в хату, побачила діда і бабу і відразу ж до гніздечка, а гніздечка і немає. Як заплаче вона тоді! Дiд і баба до неї, утiшають:
— Не плач, галочка! Будеш нам замість дочки. Будемо ми тебе любити і пестити як свою рідну. А дивчина, говорить:
— Я століття б у вас жила, якби ви не спалили мого гніздечка, так за мною не підглядали. А тепер, — говорить, — не хочу! Зробiть менi, дiдусь, прялочку і веретенце, я вiд вас пiду.
Плачуть дід і баба, просять її залишитися — не погоджується.
От і зробив тоді їй дід пряжку і веретенце. Села вона в дворі і пряде. Раптом летить зграйка каченят, побачили її і запекли:
Геть де наша дiва,
Геть де наша Єва,
На метеному надворi
Так, на тесаному стовпі.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинцi,
З нами нехай летить!
А дивчина їм вiдмовляє:
Не хочу я з вами:
Як ходила по лужку,
Поламала нiжку,
Ви мене залишили,
Далі собі рушили!
Скинули вони їй по перинці, а самі полетіли далі. От летить друга зграйка. Цi теж запекли:
Геть де наша дiва,
Геть де наша Єва,
На метеному надворi
Так на тесаном стовпі.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинцi,
З нами нехай летить!
Дивчина їм теж відмовила, і вони полетіли, скинувши їй по перинці. А отут летить і третя зграйка, побачили дивчину і враз запекли:
Геть де наша дiва,
Геть де наша Єва,
На метеному надворi
Так на тесаном стовпі.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинцi,
З нами нехай летить!
Скинули вони їй по перинці; обложилася дивчина перинками, зробилася качечкою і полетіла разом зі зграйкою. А дід з бабою знову залишилися одні.
От вам і казочка і бубликiв вязочка.