Летючий корабель

Був собі дід і баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього — а він, знай, на печі у просі в чорній сорочці, без штанців… Як дадуть, то й їсть; а ні, то він і голодує. Аж от прийшла чутка, що так і так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя на обід, і хто построїть такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того царь дочку оддає.

Розумні браті й радяться:»Піти б, то, може, там де наше щастя закотилося! «Порадились, просяться в батька та в матері:»Підемо ми«, кажуть,»до царя на обід: загубить-нічого не загубимо, а, може, там де наше щастя закотилося! «Батько їх умовляє, мати їх умовляє… Ні!»Підем, та й годі! Благословіть нас на дорогу. «Старі-нічого робить, — взяли, поблагословили їх на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, — пішли вони.

А дурень сидить на печі, та й собі проситься:»Піду й я туди, куди брати пішли! «— »Куди ти, дурню, підеш? «каже мати,»там тебе й вовки ззідять! «— »Ні«, каже,»не ззідять: піду! «Старі з нього зпершу сміялися, а то давай лаяти. Так ні! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, зробиш!
— та й кажуть:»Ну йди, та щоб ти вже й не вертався й щоб не признавався, що ти наш і син. «Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він і пішов.

Іде та йде, — коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий дідуган, борода зовсім біла, аж до поясу!
— Здорові, діду!
— Здоров, сину!
— Куди йдете, діду?

А той каже:
—Ходжу по світу: з біди людей виручаю. А ти куди? — «До царя на обід.»Хиба ти», — пита дід, — «умієш зробити такий корабель, щоб сам літав?» — «Ні, каже, не вмію!»То й чого ж ти йдеш? — А Бог його знає, — каже, — чого! Загубити — не загублю, а може, там, де моє щастя закотилося.»Сідай же», — каже, — «та спочинеш трохи, пополуднуємо». Виймай, що там у тебе в торбі! «— Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.»Нічого, виймай! «От дурень виймає аж з того чорного хліба та такі стали паляниці білі, що він із роду й не їв таких: сказано, як у панів».
— »Ну, що ж«, — каже дід-»як його, не пивши, полуднувати? Чи немає там у тебе в торбі горілки?
— Де б то вона в мене взялася! Є тільки води пляшка!»— Виймай! — каже.

Він вийняв, покуштував-аж там така горілка стала!»От, бач«, каже дід:»як Бог дурнів жалує! «От вони розіслали свитки на траві, посідали — давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку, та й каже:»Ну, слухай сину: йди ж тепер ти в ліс та підійди до дерева та перехрестися тричі й ударь сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить: тоді«, каже,»тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети, куди тобі треба, по дорозі бери, кого б там не стрів. «Дурень подякував дідові й розпрощався: дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.

От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць-та й заснув. Спав, спав… Коли це за який там час чує-хтось його будить:»Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай! «Дурень прокинувсь, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались… тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів… Як полетів та й полетів нижче неба, вище з землі — йоком не зглянеш!

Летів-летів, коли дивиться: припав чоловік на шляху до землі вухом та й слуха. Він і гукнув:»Здорові, дядьку! «— Здоров, небоже!»Що ви робите? «— Слухаю, — каже, — чи вже позбірались до царя на обід люде.»А хіба ви туди йдете? «— Туди.»Сідайте зо мною — я вас підвезу. «Той і сів. Полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік шляхом — одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче.»Здорові, дядьку! «— Здоров, небоже!»Чого ви на одній нозі скачете? «— Того, — каже, — коли б я одв'язав другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив… А я, — каже, — не хочу…»Куди ж ви йдете? «— До царя на обід.»Сідайте з нами. — Добре.

Той сів; знов полетіли.

Леліти-летіли, коли дивляться: стоїть на дорозі стрілець і приціляється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого. Він крикнув: «Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що не видно ні птиці, нічого? — То що, що не видно? То вам не видно, а мені видно! …»Де ви її бачите? «— Ет! — каже, — там, за сто миль, сидить на сухій грушці!»Сідайте з нами! «Він і сів; полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік і несе за спиною повний мішок хліба.»Здорові, дядьку! «— Здоров!»Куди ви йдете?» — «Іду, — каже, — добувати на обід хліба.»Та в вас і так повен мішок! «— Що тут цього хліба! Мені й на один раз поснідати не стане!»Сідайте з нами! — Добре!

Сів і той; полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться: ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає:»Здорові, дядьку! «— Здоров!»Чого ви тут ходите? «— Пити, — каже, — хочеться, та ніяк води не знайду.»Та перед вами ж цілісеньке озеро, чому ви не п'єте? «— Ет, що тут цієї води! Мені й на один ковток не стане…»Так сідайте з нами! «— Добре. Він сів, полетіли.

Летіли-летіли, коли глянуть, аж іде чоловік у село й несе куль соломи.»Здоров'я, дядьку! Куди це несете солому? «— У село, — каже.»Отто! Хіба в селі нема соломи? — Є, — говорить, — та не така!»А хіба це яка? «— А така, — каже, — що яке б душне літо не було, а тільки розкидай цю солому, то зараз, де не візьметься мороз і сніг.»Сідайте з нами! «Той сів, і полетіли далі.

Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима.»Здоров, дядьку! «— Здоров!»Куди ви дрова несете? «— У ліс.»Отто! Хіба в лісі нема дров? «— Чому нема? Є, — говорить, — та не такі.»А які ж? «— Там, — каже, — прості, а це такі, що як тільки розкидав їх, так зараз, де не візметься військо перед тобою!»Сідайте з нами! «І той згодився, сів та полетіли.

Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставляні, понакривані, бочки меду та горілки повикочувані; пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, — сказано, — півцарства зійшлось: і старі, і малі, і пани, і багаті, і старці убогі. Як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідать.

Цар дивиться в вікно — аж щось прилетіло на золотім кораблі. Він лакеєві й каже: «Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів! «Лакей пішов, подивився, — приходить до царя:»Якась«, каже,»мужва обідрана! «Царь не вірить:»Як«, каже,»можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли! Ти, мабуть, не допитався. «Взяв та й пішов сам між люде:
— Хто, — пита, — тут на цім кораблі прилетів?

Дурень виступив:»Я! «каже.

Царь як подивився, що в нього свиточка-латка на латці, штанці-коліна повилазили, то аж за голову взявся: «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого холопа видав! «Що його робить? І давай йому загадки загадувати.
— Піди, — каже на лакея — скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не добуде води живучої й цілющої, поки люде пообідають, то не то царівни не оддам, а оце меч-а йому голова з плеч!

Лакей пішов.

А слухало й підслухав, що цар казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є?

Скороход побачив:
— Чому ти, — пита, — не їси!»Де вже мені їсти! … і в пельку не йде… «І розказав-так і так:»Загадав мені царь, щоб я, поки люде пообідають, добув води живучої й цілющої… Як я її добуду? « Не журись! Я тобі достану!»Ну, гляди! «Приходить лакей, дає йому царський приказ; а він уже давно знає, як і що.»Скажи«, говорить,»що принесу! «От лакей і пішов.

А Скороход одвязав ногу від вуха, та як махнув, так в одну мить і набрав води живучої й цілющої. Набрав, утомивсь…»Ще«, дума,»поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, одпочину трохи. «Сів та й заснув. Люде уже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий, ні мертвий.»Пропав! «думає.

Слухав, взяв, вставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав:»Не журись! «каже:»під млином спить, вражий син! «— Що ж ми будемо тепер робити? — каже дурень: я̀к-би його збудити?

А Стрілець каже: «Не бійся: я збуджу! «От, як нап'яв лук, якстрельне — якк торохне стріла в млин, аж тріски полетіли… Скороход прокинувсь-мерщій туди! Люде обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.

Царю, що робити? Ну загадувати другу загадку:
— Піди, — каже на лакея, — скажи йому: як ізз’їсть із своїм товариством за одним разом шість пар волів жарених і сорок пічок хліба, тоді, — каже, — оддам мою дитину за нього; а не зз’їсть-то от: мій меч-а йому голова з плеч!

Слухало й підслухав та й розказав дурневі.»Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не ззім! «каже дурень та й знов зажуривсь-аж плаче.

А Об'їдайло й каже:»Не плач, я за вас усіх поїм, і ще буде й трохи. «Приходить лакей: так і так.»Добре«, каже,»нехай дають! «От нажарили дванадцять биків, напекли сорок пічок хліба. Об'їдайло як зачав їсти-усе дочиста поїв, ще й просить:»Ех«, каже,»мало! Хоч би ще трошки дали… «Царь бачить, що він такий-знову загадав загадку: щоб сорок сорокових кухов води випили за одним духом і сорок сорокових кухов вина, — а не вип'є:»мій меч-йому голова з плеч! «Слухало підслухав-розказав; дурень плаче.»Не плач! «каже Обпивайло:»Я, каже, сам вип'ю, ще й трохи буде. «От викотили їм по сорок сорокових води й вина; Обпивайло як узяв пити: всі до каплі видув, ще й підсміює.»Ех«, каже,»мало! Хоч би ще трохи-ще б випив«.

Потім того царь бачить, що нічого з ним не вдіє, та дума:»Треба його, вражого сина, зо світа звести, а то він мою дитину запакує! «От і посилає до дурня лакея:»Піди скажи, що казав царь, щоб перед вінцем у баню сходив. «А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чугунну напалили:»Там він сякий-такий зжариться! «Грубник натопив баню — так і палить: самого чорта, мовляв, можна зжарити!

Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідком іде Морозько з соломою. Тільки що ввійшли вони в баню — аж такий жар, що не можна! Морозько розкинув солому — й одразу так стало холодно, що дурень насилу облився, та швидче на піч, та там і заснув, — бо намерзся таки добре! Вранці одчиняють баню, думають-тільки з його попілець зостався, — аж він лежить на печі; вони його й збудили:»Оце«, каже,»як я міцно спав! «Тай пішов із бані.

Доложили цареві, що так, мов, і так: на печі спав, і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робить? Думав-думав, думав-думав…»Ну«, каже,»як достане мені на ранок полк війська, то вже дам свою дочку за його, а не достане, то от: мій меч-йому голова з плеч! «А сам дума:Де таки простому мужикові полк війська добути? Я царь, та й то! …«От і оддав приказ.

Слухало й підслухав і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче: «Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду? «Іде на корабель, та до товариства:»Ой, виручіть, братця! Виручали не один раз з біди, і тепер виручіть! А то пропав я на світі! …«— Не плач! — каже той, що ніс дрова, — я тебе виручу.

Приходить слуга: «Казав, — каже, — царь, як поставиш назавтра на ранок цілий полк війська, — тоді твоя царівна! «Добре, зроблю!» — каже дурень. «Тільки, каже,скажи цареві, як не віддасть ще й тепер, то я його війною повоюю й силою царівну візьму. «Уночі повів товариш дурня в поле й поніс з собою в'язку дрова. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине-то й чоловік, що кине-то й чоловік! І такого війська набралося, Господи! На ранок прокидається цар — аж чує: грають. Він пита:»Що там так рано грає? «— »То«, кажуть,»той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів. «Цар тоді бачить, що нічого, та звелів його покликати до себе.

Приходить лакей, просить. А дурень такий став, що його й не пізнаєш: одежа на ньому так і сяє: шапочка рогата золота, а сам такий гарний, що Боже! Веде він своє військо, сам на вворожимкконіпопереду, за ним старшина… Підступив під дворець: «Стій!»— крикнув.

Військо у лавустало — як перемите! Він пішов у дворець; царь його обнімає, цілує:»Сідай, мій зятю, любий! «Вийшла й царівна; як побачила — аж засміялась: який у неї гарний чоловік буде!

От їх швидко й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов.