Три козлики Груфф

Жили собі колись три козлики. Усіх трьох звали Груфф.

Одного дня надумали вони піднятися на зелений пагорб, де росла соковита, густа трава. Хотілося козликам добряче попастися та нагулювати боки.

Та дорогою на пагорб треба було перейти через міст, перекинутий над бурхливим струмком.

А під тим мостом жив величезний потворний Троль. Очі в нього були завбільшки з блюдця, а ніс — довгий, наче кочерга.

Першим до мосту підійшов найменший козлик Груфф.

Туп-туп, туп-туп! — застукотіли його маленькі копитця по дошках.

— ХТО ЦЕ ТУПАЄ ПО МОЄМУ МОСТУ? — заревів Троль.

— Ой, це лише я, найменший козлик Груфф, — тоненьким голосочком відповів козлик. — Я йду на пагорб, щоб поїсти свіжої травички та трохи підрости.

— Ага! Тоді я зараз тебе з’їм! — сказав Троль.

— Ой ні, будь ласка, не їжте мене! — заблеяв маленький Груфф. — Я ж зовсім крихітний. Почекайте трохи — слідом за мною прийде другий козлик Груфф. Він набагато більший за мене!

Троль подумав, подумав і сказав:

— Ну гаразд. Іди собі!

І маленький козлик швиденько перебіг міст та подався на зелений пагорб.

Незабаром до мосту підійшов другий козлик Груфф.

ТУП-ТУП, ТУП-ТУП! ТУП-ТУП, ТУП-ТУП! — загупали його копита.

— ХТО ЦЕ ТУПАЄ ПО МОЄМУ МОСТУ? — ще голосніше заревів Троль.

— Це я, другий козлик Груфф, — відповів козлик.

Голос у нього був уже не такий тоненький, як у молодшого брата.

— Я йду на пагорб, щоб поїсти соковитої трави та нагулювати боки.

— Ага! — вигукнув Троль. — Тоді я зараз тебе з’їм!

— Ой ні, не їжте мене! — сказав другий козлик. — Краще трохи зачекайте. Слідом за мною прийде великий козел Груфф. Він значно, значно більший за мене!

— Дуже добре! — погодився Троль. — Іди собі!

І другий козлик теж перебіг міст та піднявся на пагорб.

А невдовзі до мосту підійшов третій — великий козел Груфф.

ТУП! ТУП! ТУП! ТУП!

Від кожного його кроку міст скрипів і стогнав, бо великий Груфф був такий важкий, що дошки аж прогиналися під його копитами.

— ХТО ЦЕ ГУПАЄ ПО МОЄМУ МОСТУ? — заревів Троль так, що над струмком прокотилося відлуння.

— ЦЕ Я! ВЕЛИКИЙ КОЗЕЛ ГРУФФ! — відповів козел своїм гучним хрипким голосом.

— Тоді я зараз тебе зжеру! — загорлав Троль.

Але великий Груфф анітрохи не злякався.

— Ану спробуй! — відповів він.

І додав:

Два гострі списи маю я —

Це роги міцні мої!

Чотири копита тверді, мов каміння, —

Від мене не буде тобі порятунку й спасіння!

Троль вискочив з-під мосту.

Та великий козел Груфф і не думав тікати.

Він опустив голову, розігнався й щосили кинувся просто на Троля.

БАХ!

Підчепив його могутніми рогами!

БУХ!

Ударив важкими копитами!

А тоді так штовхнув Троля, що той перелетів через край мосту й полетів просто в бурхливий струмок.

Вода підхопила Троля й понесла далеко-далеко.

І більше його ніхто ніколи не бачив.

А великий козел Груфф спокійно перейшов міст і піднявся на пагорб до своїх братів.

Там росла така зелена, густа й соковита трава, що три козлики їли та їли, доки не стали кругленькими й гладенькими.

Кажуть, вони так добре відгодувалися, що ледве змогли повернутися додому.

А якщо відтоді не схудли, то, мабуть, і досі ходять товстенькі!

Клац-клац — казочці кінець,

а хто слухав — молодець!