Лев і Миша

Лев опісля обіду ліг в холодочку відпочивати. Тільки що гарно задрімав, а мишеня вилізло з своєї нори і побігло навпрямець через лева. Лев спросоння подумав, що його хто-небудь ловить, здригнувся, підняв голову, аж то мишеня по ньому пробігло. Лев тоді й каже: «Як ти сміло мене безпокоїть?! Ти знаєш, хто я? Та я тебе тут роздавлю так, що твого й потроху не останеться».— «Государ-батюшка! — жалібно запищало мишеня.— Будь ласкавий, прости. Помилуй мене, нещасного... Я невзначай потривожило тебе. Не души мене, я тобі колись в пригоді стану». Лев засміявся. Йому дуже чудно стало, що мишеня таку нісенітницю варнякає. А далі каже: «Ну, ступай по своїй дорозі; побачу, як ти мені в пригоді станеш. Тіко гляди, більше не одважуйсь старших од себе безпокоїти».

Мишеня швиденько побігло від лева і сховалося в бур'яні; дуже раділо, що не попалося в лапи лева.

Не пройшло і тижня після того, як лев гомонів на мишеня і сварився, щоб задушити його. Попався бідняга і сам у біду. Ноччю гуляв по лісі і попався в тенети. Скільки він не пручався, не міг викрутитися; що не дужче тріпавсь, все більше і більше вплутувавсь. Мишеня побачило, що лев попався в біду і ніяк не може вирватися, прибігло до нього і почало гризти тенети. Не пройшло й півгодини, як тенети були вже переточені. Лев випростався, подякував мишеняті і подався подалі од того місця.