Мурашка і Голубка

Одного теплого ранку маленька Мурашка вирушила шукати зернятка для свого мурашника. Сонце вже піднялося над луками, трава пахла росою, а неподалік тихо дзюркотів струмок.

Мурашка довго працювала й нарешті відчула спрагу.

— Лише ковточок води — і знову до справи, — сказала вона сама собі.

Вона підійшла до берега. Вода була чиста й прозора, але течія виявилася швидшою, ніж здавалося. Мурашка нахилилася над водою, послизнулася на мокрому камінчику й упала в струмок.

Хвиля підхопила її та понесла між травинками.

— Рятуйте! — крикнула Мурашка, щосили тримаючись за тоненьку тріску.

На гілці верби сиділа біла Голубка. Вона побачила, як маленьку Мурашку відносить течією, і відразу злетіла з дерева.

Голубка зірвала дзьобом широкий зелений листок і кинула його просто перед Мурашкою.

— Хапайся! — гукнула вона.

Мурашка зібрала останні сили, видерлася на листок і міцно вчепилася лапками за його край. Течія принесла листок до тихої заводі, де він зачепився за стебло очерету.

Мурашка вибралася на берег, обтрусила краплі води й підняла голову до Голубки.

— Дякую тобі! Без тебе я б не врятувалася.

— Не варто дякувати, — відповіла Голубка. — Сьогодні допомогла я, а завтра, можливо, допомога знадобиться комусь іншому.

Мурашка замислилася. Голубка була велика й сильна, а вона сама — крихітна. Чим така мала істота могла колись віддячити птахові?

Минуло кілька днів.

Мурашка знову працювала біля струмка. Раптом вона побачила чоловіка з луком. Він тихо пробирався крізь траву й дивився на ту саму вербу, де сиділа Голубка.

Голубка нічого не помічала. Вона чистила пір’ячко й спокійно воркувала.

Чоловік підняв лук і прицілився.

— Треба попередити її! — подумала Мурашка.

Вона щодуху побігла до чоловіка, видерлася на його черевик і вкусила за ногу.

— Ой! — скрикнув він і здригнувся.

Стріла пролетіла повз гілку. Голубка почула шум, розправила крила й злетіла високо в небо.

Чоловік озирнувся, але Голубка вже була далеко. А Мурашка швидко сховалася в траві.

Трохи згодом Голубка повернулася до струмка й побачила свою маленьку знайому.

— Це ти мене врятувала? — запитала вона.

— Я лише повернула тобі добро, — відповіла Мурашка. — Тепер я знаю: навіть найменший друг може допомогти у великій біді.

Голубка лагідно нахилила голову.

— Добро ніколи не буває замалим, — сказала вона.

Відтоді Мурашка й Голубка часто зустрічалися біля струмка. Одна працювала серед трави, друга сиділа на вербі, і обидві пам’ятали день, коли простий зелений листок та один сміливий вчинок урятували два життя.