Три феї і одна важлива ніч

Жили-були три маленькі феї: Соня, Краплинка і Іскорка. Соня берегла зірочки на небі. Краплинка любила дощ і веселку. Іскорка відповідала за теплі обійми й затишний сон діток.

У кожної була чарівна паличка. У Соні — із зірочкою. У Краплинки — із краплею дощу. У Іскорки — із маленьким вогником-світлячком.

Одного разу ввечері феї зібралися на м’якій хмаринці.

— Сьогодні в нас багато справ, — сказала Соня. — Діти лягають спати — їм потрібне світло зірочок, тихий дощик і добрі сни.

Раптом Соня глянула вгору й здивувалась:

— Ой! На небі темно! Зірочки майже не світять!

Зорі на небі були ніби сонні, тьмяні, ледь-ледь блищали.

— Чому вони такі втомлені? — спитала Іскорка.

— Мабуть, сьогодні на землі хтось дуже засмучений, — задумливо сказала Краплинка. — Коли діти плачуть перед сном, зірочкам теж стає сумно.

Соня зітхнула:

— Треба дізнатися, хто так засмутився.

Вона махнула паличкою із зірочкою й прошепотіла:

— Зірковий промінчику, покажи, хто такий засмучений…

Перед феями з’явилася тоненька доріжка світла, що вела вниз, до маленького будинку з жовтими фіранками. У тому будинку жив хлопчик Максимко. Йому було три рочки. Увечері мама сказала:

— Максимчику, вже час спати.

А Максимко закричав:

— Не хочу! Я ще хочу гратися!

Він розкидав кубики, машинки, ведмедика, сів посеред кімнати і надув щічки. В очах заблищали сльози.

— Усі тільки кажуть: «спати-спати-спати»! — образився він. — А я взагалі не втомився і не хочу спати!

Мама погладила його по голові:

— Сонечко, тобі вже час спати. Твої іграшки теж хочуть спати.

Максимко ще сильніше надувся:

— Не хочуть! Вони хочуть гратися!

Тут феї заглянули у вікно.

— Бачите? — прошепотіла Краплинка. — Ось чому зірочки сумують. Максимко не може заспокоїтись.

— Допоможемо йому? — тихенько спитала Іскорка.

— Звісно, — кивнула Соня.

Феї шмигнули крізь щілину у вікні й опинилися в кімнаті. Максимко їх не бачив, але трохи відчув, ніби стало м’якше, спокійніше. Кімната була вся у розкиданих іграшках.

— Ой-ой, тут справжній ураган пройшов, — тихенько засміялася Іскорка.

— Почнемо з маленького дива, — сказала Соня й махнула паличкою.

Її паличка тихенько сказала:

— Дзінь…

І сталося щось цікаве:

Один кубик сам підстрибнув і ліг на полицю. За ним — другий. Потім третій.

Максимко здивувався:

— Мамо, дивись! Кубики самі прибираються!

Мама посміхнулася:

— Можливо, це чарівні феї допомагають, а ти готовий їм теж допомогти?

Максимко насторожився.

— Якщо я покладу машинку на місце, вони ще щось зроблять?

Феї перезирнулися й закивали.

Хлопчик узяв одну машинку, поставив на полицю. І тут паличка Соні знову сказала:

— Дзінь!

Із темного кутка кімнати випливла маленька зірочка й повисла над ліжечком. Коли більшість іграшок вже лежали на своїх місцях, Максимко раптом скривився:

— А я все одно не хочу спати… Мені якось… всередині шумно!

— Це в нього думки бігають, — шепнула Краплинка. — Потрібно їх трохи заспокоїти, «приполити», як квіточки.

Краплинка злетіла на підвіконня, махнула своєю паличкою з краплею й прошепотіла:

— Дощику-тихесенький, заграй для нас колискову…

За вікном почало легенько-тихенько накрапати:

Крап… крап… крап…

Не сильний дощ, а такий, як буває влітку, лагідний. Максимко прислухався:

— Мамо, дощик пішов?

— Так, — сказала мама. — Він ніби співає колискову.

Краплинка посміхнулася. Її краплинки падали рівно, спокійно, і в кімнаті стало дуже затишно. Думки в голові Максимки теж стали бігати повільніше, як черепашки, що засинають.

— Здається, він вже майже готовий спати, — прошепотіла Соня.

— Тільки йому чогось не вистачає, — задумалася Іскорка. — Можливо, він хоче, щоб його обійняли.

Іскорка злетіла до маминої руки й торкнулася її паличкою. Паличка засвітилася теплим світлом. Мамі раптом дуже захотілося міцно-міцно обійняти сина. Вона сіла поруч із Максимком на ліжко, притиснула його до себе, погладила по спинці.

— Я з тобою, мій маленький, — сказала вона тихо.

Усередині в Максима стало тепло, тепло, аж до пальчиків.

— Мамо… — він позіхнув. — А феї… вони справжні?

Мама усміхнулась:

— Для тих, хто в них вірить, — справжні.

Феї в кутку кімнати посміхнулися. Іскорка легенько махнула паличкою.

Тепло із її палички перелився на ковдру, подушку, ведмедика. Ковдра стала ніби трошки важчою й теплішою, подушка — м’якшою, а ведмедик — дуже обіймальним.

Максимко заплющив очі — йому вже було не до протестів. Феї вирішили показати йому уві сні ліс. Уві сні він ішов лісовою стежкою, а поруч крокували:

• фея Соня з зірочкою,

• фея Краплинка з маленькою веселкою над головою,

• Фея Іскорка з теплим вогником.

У лісі всі звірята вже вкладалися спати:

• Зайчик вкладає вуха на подушку,

• Лисичка накриває себе пухнастим хвостиком,

• Їжачок скручується клубочком і тихо сопе.

— Бачиш, — сказала Соня. — Навіть звірята прибирають іграшки й ідуть спати, бо завтра буде новий день, нові ігри.

— А якщо я не буду спати? — запитав у сні Максимко.

— Тоді ти пропустиш багато радості, — відповіла Краплинка. — Хто не відпочиває, той швидко втомлюється й починає сердитися через дрібниці.

— А ще сон — це мов маленьке чарівне озеро, — додала Іскорка. — В ньому відмиваються всі образи й капризики.

Максимко подивився на воду в чарівному озері: У ній плавали його маленькі образи, страхи, крики «не хочу!». Вода їх тихенько змивала, і вони розчинялися, як мильні бульбашки.

Коли казковий ліс став трохи туманним і кольори почали зливатися, феї зрозуміли, що хлопчик засинає вже по-справжньому, міцно.

— Час повертатися, — сказала Соня.

Феї разом махнули паличками — і Максимко знову опинився у своєму ліжечку. Поруч спав ведмедик. За вікном тихенько шепотів дощик. На небі знову яскраво світили зірочки — вони більше не сумували. Мама подивилася на сина: він спав з легкою посмішкою.

— Добраніч, мій чарівнику, — прошепотіла вона.

Феї вилетіли надвір, знову сіли на свою хмаринку.

— Як думаєте, — спитала Соня, — він згадає про нас завтра?

— Може, й ні, — сказала Краплинка. — Але відчує, що перед сном добре прибрати іграшки й послухати казку, дощ або тишу.

— І, може, попросить обіймів замість крику, — додала Іскорка.

Феї задумалися й разом промовили:

— Домовляємося так: щоночі ми трошки допомагаємо, але головна магія — у дитячому серці й у маминих обіймах.

На небі знову засяяли всі зірочки. Дощик тихенько стих. Іскорка лягла на край хмаринки й позіхнула:

— Здається, на сьогодні з нас досить чудес.

Феї заплющили очі, притиснувши свої чарівні палички. А внизу в маленькому будинку з жовтими фіранками спокійно спав хлопчик Максимко. Йому снилися феї, зірочки, теплий дощик і великі-великі обійми.