Три феї і Максимків хворий зуб

Високо-високо над будинком із жовтими фіранками на пухнастій хмаринці сиділи три маленькі феї: Соня, Краплинка та Іскорка.

Соня дарувала спокій і запалювала м’які зоряні вогники. Краплинка вміла оживляти воду й перетворювати складні справи на веселу гру. А Іскорка приносила тепло, радість і допомагала знаходити сміливість.

Феї пильно стежили за будинком Максимка й завжди помічали, коли його родині була потрібна допомога.

Цього вечора Максимко сидів на кухні й малював зеленого дракона. Дракон мав три хвости, п’ять лап і величезну пащу, повну гострих зубів.

Максимко саме домальовував останній зуб, коли раптом скривився.

— Ой!

Він притиснув долоню до щоки.

Мама відклала чашку й присіла поруч.

— Що сталося?

— Нічого, — швидко відповів Максимко.

Та зуб знову занив.

— Ой-ой-ой…

— Покажи, де болить.

Максимко обережно відкрив рот і показав на задній зуб.

— Він сердиться.

— Зуби не сердяться, — м’яко сказала мама. — Але вони можуть захворіти.

— А чому він захворів?

Мама поглянула на фантики від цукерок, що лежали біля тарілки.

— Пам’ятаєш, учора ти не захотів чистити зуби?

— Я був дуже зайнятий. Будував гараж.

— А позавчора?

— Тоді я дуже хотів спати.

— Якщо часто їсти солодке й забувати про зубну щітку, на зубах залишаються липкі крихти. Через них у зубчику може з’явитися маленька дірочка.

Максимко торкнувся щоки.

— А якщо я зараз швидко-швидко почищу зуби, вона зникне?

— Щітка допомагає берегти зуби. Але дірочку, яка вже з’явилася, може вилікувати тільки стоматолог.

Максимко завмер.

— Ні.

— Максимку…

— Ні-ні-ні! Я до стоматолога не піду! Там велике крісло! І машина дзижчить! І водою бризкають просто в рот!

Він затулив рот обома долонями, зіскочив зі стільця й заліз під кухонний стіл.

— Я житиму тут, — оголосив Максимко. — Мені потрібні ковдра, машинки й бутерброди.

На хмаринці феї стривожено перезирнулися.

— Він дуже хвилюється, — тихо мовила Соня. — Спершу треба допомогти йому заспокоїтися.

— А потім зробити страшні речі зрозумілими, — додала Краплинка.

— І нагадати йому, що мама буде поруч, — сказала Іскорка.

Феї спустилися до будинку.

Мама сіла на підлогу біля столу.

— А зуб теж житиме під столом?

— Так.

— Навіть якщо болітиме сильніше?

Максимко нічого не відповів.

Соня торкнулася паличкою жовтої фіранки. На підлозі з’явилася м’яка синювата плямка світла, схожа на зірочку. Вона повільно підповзла до Максимкової шкарпетки.

Хлопчик задивився на неї. Його серденько все ще билося швидко, але вже не так сильно.

— Мамо, а ти будеш зі мною весь час? — запитав він, визираючи з-під столу.

— Весь час.

— І в кабінеті?

— І в кабінеті.

— І коли машина задзижчить?

— Навіть тоді.

— І коли буде вода?

— Навіть коли буде вода.

Іскорка легенько торкнулася паличкою маминого плеча, додаючи її голосу особливого тепла.

— Давай домовимося, — запропонувала мама. — Спочатку ми просто поїдемо до клініки. Там ти подивишся на кабінет. Не потрібно робити все одразу.

— І я можу тільки постояти біля дверей?

— Можеш.

— А якщо мені не сподобається взагалі все?

Мама усміхнулася.

— Тоді так і скажеш: «Мені не подобається взагалі все».

Максимко трохи подумав.

— Добре. Я тільки подивлюся.

У клініці він міцно тримав маму за руку.

Коли двері кабінету відчинилися, Максимко побачив велике крісло, круглу лампу й столик з інструментами. Він одразу відступив назад.

— Я передумав.

— Можемо трохи постояти тут, — сказала мама.

Лікарка теж не квапила його.

— Привіт, Максимку. Поки що можеш просто все роздивитися.

Вона натиснула кнопку, і крісло повільно опустилося.

Максимко визирнув з-за маминої руки.

— Наче ліфт.

— Ліфт для зубів, — сказала мама.

Соня підняла свою паличку. Світло круглої лампи стало м’яким і лагідним, а на стелі з’явився блакитний відблиск, схожий на маленьку зірочку.

Максимко задивився на неї, а потім обережно торкнувся крісла.

— Воно м’яке.

— Можеш сісти лише на краєчок, — запропонувала мама.

Максимко сів. Щойно крісло ледь ворухнулося, він схопився за підлокітники.

— Досить!

Лікарка одразу зупинила крісло.

— Добре. Більше не рухаємося.

Максимко трохи заспокоївся.

— А зуб дивитися будете?

— Лише якщо дозволиш. Маленьким дзеркальцем.

— І без води?

— Спочатку без води.

Максимко відкрив рот. Спершу зовсім трішечки, а потім ширше.

Лікарка обережно оглянула зуб.

— Тут справді є дірочка. Її потрібно почистити й закрити, щоб зуб більше не болів.

Максимко миттю стиснув губи.

— А дзижчати буде? А вода?

— Трохи буде, — чесно відповіла лікарка. — Але спочатку я покажу тобі, як усе працює.

Вона взяла два тоненькі інструменти.

— Із цього розпилювача на зуб потрапляє трохи води. А ця трубочка працює як маленький пилосос і відразу воду забирає.

Лікарка ввімкнула трубочку-пилосос. Та тихенько зашурхотіла.

— Вона їсть воду? — підозріло запитав Максимко.

— Саме так, — сказала мама. — Дуже голодний водяний пилосос.

Краплинка підлетіла до водяного розпилювача й торкнулася його паличкою. На кінчику зібралася прозора крапля, схожа на крихітну кришталеву кульку.

— Можемо спочатку крапнути тобі на палець, — запропонувала лікарка.

Максимко простягнув руку.

Прохолодна крапля торкнулася пальця.

— Холодна.

— А тепер подивися на пилосос.

Лікарка піднесла трубочку, і крапля миттю зникла.

Максимко здивовано підняв брови.

— Справді з’їв!

Та коли лікарка поклала поруч інший інструмент, хлопчик знову міцно стиснув губи.

— Ні. На пальці було не страшно. А в роті буде страшно.

Мама не стала його квапити. Вона лише сіла ближче й простягнула руку.

— Можеш боятися. Я все одно залишуся поруч.

У цю мить зуб знову занив.

Максимко скривився й притулив долоню до щоки.

— Він знову болить.

— Саме тому ми тут, — тихо сказала мама. — Щоб лікарка допомогла йому.

Іскорка змахнула паличкою. На маминому рукаві з’явився маленький теплий відблиск.

Максимко подивився на нього, а потім вклав свою долоньку в мамину.

— Триматимеш міцно?

— Так міцно, як тобі буде потрібно.

Лікарка сказала:

— Домовмося про знак. Коли захочеш, щоб я зупинилася, підніми ліву руку.

Максимко негайно підняв обидві.

— Зупиніться!

— Але ж ми ще не почали, — засміялася мама.

— Я тренуюся, — серйозно пояснив Максимко.

Він опустив руки, глибоко вдихнув і сказав:

— Можна починати. Але якщо що — я одразу підніму руку.

Інструмент тихо задзижчав, наче товстий джміль.

Максимко дивився на Сонину зірочку на стелі й тримав маму за руку.

Коли на зуб потрапила вода, він відразу підняв долоню.

Лікарка зупинилася. Трубочка-пилосос забрала воду, а мама витерла Максимкові губи серветкою.

— Не хочу більше, — пробурмотів він.

— Добре. Відпочиньмо, — сказала мама.

Максимко трохи полежав мовчки.

— Ще багато? — нарешті запитав він.

— Уже менше, ніж було, — відповіла лікарка.

— А зуб потім не болітиме?

— Після лікування йому стане набагато краще.

Максимко послухав, як шурхотить трубочка.

— Пилосос точно забиратиме всю воду?

— Я простежу, — пообіцяла лікарка.

Краплинка змахнула паличкою, і трубочка запрацювала особливо вправно.

— Здається, він знову голодний, — сказав Максимко.

— Дуже, — погодилася мама.

Хлопчик повільно опустив руку.

— Можна продовжувати.

Так було ще кілька разів. Максимко хмурився, крутив ногами й просив паузи. Але після кожного перепочинку сам опускав руку й дозволяв лікарці продовжити.

Одного разу він навіть оголосив:

— Я більше ніколи не їстиму солодкого. Тільки суп!

— Навіть у день народження? — запитала мама.

Максимко замислився.

— У день народження можна одну цукерку. Але потім треба чистити зуби.

Нарешті дзижчання стихло.

Лікарка прибрала інструменти.

— Готово. Зуб повністю вилікувано.

Максимко обережно провів по ньому язиком.

— Уже все?

— Усе.

— І води сьогодні більше не буде?

— Не буде.

Максимко полегшено зітхнув.

— Добре. Бо водяний пилосос теж, мабуть, утомився.

Коли вони виходили з клініки, на Максимковому рукаві на мить засяяли три крихітні цятки — синя, блакитна й золота.

Хлопчик кліпнув, і вони зникли.

Увечері біля раковини на нього чекали зубна щітка й паста.

Максимко подивився на них, торкнувся язиком вилікуваного зуба й сказав:

— Сьогодні я зовсім не зайнятий. Давай чистити!

Він сам відкрив воду й заходився старанно чистити зуби.

А високо над будинком Соня, Краплинка та Іскорка знову вмостилися на своїй пухнастій хмаринці.

Максимко не перестав боятися одразу. Але він зміг розповісти про свій страх, попросити про паузу й разом із мамою довести лікування до кінця.

І три феї тихо раділи, що цього вечора один хворий зуб нарешті перестав боліти.